Розповсюдження цифрових технологій протягом тривалого періоду визначає траєкторію розвитку економіки та суспільства, що не один раз призводило до кардинальних змін в житті людей.
Становлення цифрової економіки – одне з пріоритетних направлень для більшості світових країн. Зазвичай для них характерні довготривалі періоди реалізації цифрового розвитку та розстановка пріоритетів – від формування базової інформаційно-комунікаційної інфраструктури до формування скоординованої політики в цій сфері та програм підтримки використання цифрових технологій.
За останні роки розвернулась чергова хвиля трансформації моделей діяльності в бізнесі та соціальній сфері, яка викликана появою цифрових технологій нового покоління. Використання штучного інтелекту, робототехніки, технологій бездротового зв’язку та ряду інших технологій дозволить підвищити ефективність роботи співробітників на 40%. В найближчому майбутньому саме ефективне використання нових цифрових технологій буде визначати спроможність до конкуренції на міжнародному ринку як окремих компаній, так і країн загалом, які наразі формують інфраструктуру та правове середовище для цифровізації.
Наразі нові технології все глибше проникають як у наше життя, так і в сфери бізнесу. Вже давно стало звичним здійснювати покупки онлайн, особливо в період жорсткого карантину, та одразу їх оплачувати; шукати інформацію, користуватись програмами, контролювати та планувати бюджет тощо. Тенденція цифровізації спостерігається не лише для сфери В2С, але й для В2В.
Роль інформаційні технології сьогодні дуже складно переоцінити, вони вже проникнули у всі сфери діяльності: беруть участь в управлінні, обліку, плануванні, обміні інформацією. Це дозволяє створити нові можливості для бізнесу. Проте одночасно з користю вони досить часто сприяють формуванню нових загроз, що діють на ряд окремих складових системи економічної безпеки підприємства, можуть знизити рівень економічної безпеки загалом.
На новій сходинці розвитку цифрових технологій, одним із головних викликів стає екстремальне зростання кількості, якості та різноманітності зв’язків між організаціями, населенням та соціально-економічними системами, які супроводжуються зростанням динаміки кількості транзакцій та об’ємів даних, які призведуть до складнішої синхронізованої інтеграції.
Артем Гончаренко, автор платформи I-Dolina: «Новий уклад економіки базується на знаннях та цифрових технологіях, в рамках якого формуються цифрові технології та можливості у суспільства, бізнесу та держави. Наразі економіка держави повністю залежить від використання цифрових технологій. Сучасна цифрова економіка характеризується акцентом на нематеріальні активи, масові використання даних, широке використання багатосторонніх бізнес-моделей та складністю визначення юрисдикції, в якій відбувається створення вартості».
Наразі цифрова економіка сприймається як панацея від всіх існуючих проблем. Постійно відбувається розроблення нових економічних моделей на основі інноваційних напрацювань. Цифрова економіка – це не просто розвиток інформаційних технологій, надання електронних послуг, створення «розумної» техніки та міст. Якщо почати локальне використання направленої цифрової економіки, можна покращити стан конкурентних суб’єктів економіки, проте глобальних змін досягнути не вдасться. Запровадження цифрової економіки повинні допомогти вирішити глобальну економічну проблему – рівномірний розвиток всіх галузей економіки, збалансування процесів.
Водночас позиції України у світових рейтингах розвитку електронного урядування та онлайн-сервісів, які, зважаючи на актуальні тренди глобального розвитку, є фундаментальним критерієм інформаційної розвиненості держави, досі є не найліпшими. За результатами останніх вимірювань Всесвітнього економічного форуму (World Economic Forum) Україна посіла у рейтингу країн світу за Індексом мережевої готовності 75 місце з-поміж 142 країн – членів ООН (інтегральний показник). У 2012 р вона посідала 68 місце, у 2010 р. – 54.
Стан розвитку інформаційної економіки в країні свідчить, що досі в незалежній Україні інформаційна економіка та ІТ-індустрія розвивалися за умов відсутності дієвої підтримки з боку держави, роль якої переважно зводилася до збору статистичних даних і фіскального тиску. Часто сфери повноважень і функції профільних відомств дублюються, тоді як утворилися цілі напрями, регулювання й управління якими фактично не здійснюється або здійснюється незадовільно.
